Автор: UEM

Зі святом вас, воїни !!!

L’Ukraine et l’Algérie conviennent d’exigences vétérinaires pour développer leurs exportations

Le 24 novembre dernier, au Ministère de l’Agriculture d’Algérie, l’Ambassadeur d’Ukraine en Algérie Maksym Subkh a rencontré le chef du Service vétérinaire de la République Karim Bugalem.

Au cours de cette rencontre, une attention particulière a été accordée à la question de l’accélération de délivrance, par la partie algérienne, des permis vétérinaires pour l’importation d’un certain nombre de produits alimentaires de fabrication ukrainienne sur le marché alimentaire algérien.

À son tour, le responsable algérien a noté la qualité traditionnellement élevée des produits ukrainiens, et a souligné l’ouverture du marché algérien aux produits d’origine étrangère, y compris d’origine ukrainienne. Il a également souligné, en particulier, l’intérêt de l’Algérie pour l’augmentation des exportations de dattes vers l’Ukraine.

Source: Ambassade d’Ukraine en Algérie

Les petites et moyennes entreprises agricoles ukrainiennes peuvent bénéficier des crédits (prêt) à long terme pour la culture et la transformation des céréales et des oléagineux, ainsi que pour le développement de la pêche.

Ukreximbank et le Ministère des Finances ont lancé un projet conjoint de l’Ukraine et de la Banque Européenne d’Investissements «Le principal prêt pour le secteur agricole — l’Ukraine.«

«Les premières banques participantes et leurs clients ont déjà reçu une assistance de la banque publique Ukreximbank pour attirer un financement à long terme de la BEI pour un soutien global dans le secteur agricole», indique le communiqué de presse.

Références

Sélectionnées selon les critères convenus avec la BEI et le Conseil des Ministres, les banques participant au projet recevront des prêts de la BEI, dont le montant total est de 400 millions d’euros.

Les fonds seront utilisés pour financer des projets de petites et moyennes entreprises dans le secteur agricole, en particulier dans la culture et la transformation de céréales et d’oléagineux, ainsi que le développement de la pêche et de l’aquaculture.

Le Conseil des Ministres a approuvé les conditions de lancement du projet Prêt principal pour le secteur agricole — Ukraine en juillet 2019. Les fonds du projet seront fournis aux petites et moyennes entreprises agricoles — jusqu’à 70% du financement total. Un autre tiers des fonds sera investi dans l’infrastructure des opérateurs du secteur public — stations de recherche et laboratoires. Les prêts seront accordés pour une durée maximale de 10 ans.

Le 26 novembre 2020, a eu lieu la deuxième série de consultations politiques entre le ministère des Affaires étrangères de l’Ukraine et le Ministère des Affaires étrangères de la République du Sénégal.

L’événement s’est déroulé par visioconférence coprésidé par le directeur adjoint du cinquième département territorial du ministère des Affaires étrangères de l’Ukraine Yuriy Pivovarov et la directrice du département de l’Europe, de l’Amérique et de l’Océanie du ministère des Affaires étrangères du Sénégal Geneviève Fay Manel avec la participation du chargé d’affaires au Sénégal Anton Barabuliya.

Les parties ont échangé leurs félicitations à l’occasion du 28e anniversaire de l’établissement des relations diplomatiques entre l’Ukraine et le Sénégal, ont discuté de l’expérience de deux pays dans la lutte contre la pandémie COVID-19, des moyens d’intensifier la coopération politique, commerciale, économique, humanitaire, militaire et technique, et la coopération au sein des organisations internationales. Une attention particulière a été accordée à la situation dans les territoires temporairement occupés et à l’introduction de l’initiative de la plate-forme de Crimée.

Un accord a été conclu sur une nouvelle amélioration du cadre juridique, ainsi que sur la mise en œuvre des propositions des deux parties visant à renforcer la coopération dans tous les domaines débattus de la politique étrangère.

Source: Ambassade d’Ukraine au Sénégal

Рибальство займає величезне значення в житті Сенегалу. Риба – це невід’ємна частина раціону сенегальців, вона входить до складу більшості національних страв, в тому числі найбільш популярного — чебуджен (мовою волоф). Річне споживання риби в Сенегалі на душу населення становить у середньому від 26 до 28 кг на рік, що перевищує середнє значення по Європі і Північній Америці. І це не тільки продукт харчування, багатий протеїном — якщо риба присутня в повсякденних стравах, то це показник рівня життя і достатку родини. Також це і національний символ. Адже сама назва країни — Сенегал — суть спотворене Сюну Гал, «моя пирога» в перекладі з мови волоф, що став мовою міжнаціонального спілкування країни, і цей вислів, в свою чергу, було сприйнято з мови прибережного рибальського народу лебу.

Але це не все — в поки ще не багатому ресурсним експортом Сенегалі риба є найбільш стабільним джерелом надходження іноземної валюти. І Сенегал — одна з небагатьох країн Західної Африки, звідки дозволено експорт рибної продукції в країни Європейського Союзу. За останні 15 років суттєво зріс експорт в азіатський регіон, переважно в Китай і Корею, та в інші африканські країни. Ним займаються акредитовані державою фабрики, яких в Сенегалі налічується близько сотні.

Всі ці фабрики відрізняються одна від одної за експортними обсягами, асортиментом, по локації, за періодами активності і географії експорту, але вони всі є покупцями виловленої риби. Нагадаю, що ця ж виловлена риба надходить до столу сенегальських сімей, в численні кафе, закусочні і ресторани. На привеликий жаль для населення — за залишковим принципом, оскільки найкраща продукція йде на експорт.

Таким чином ми підійшли до іншого сегменту рибальської галузі — видобувного або промислового. З переробним і експортним сегментом все більш-менш просто — це фабрики, включно з транспортуванням продукції, і працюють з цими фабриками компанії-трейдери. З добувним сегментом трохи складніше: він підрозділяється на кустарний і промисловий.

Кустарний промисел — це сукупність примітивних дерев’яних човнів — пиріг, що відрізняються від човнів прадідів тільки наявністю сучасного навісного мотора. Природно, вони мають ліцензію на промисел риби і морепродуктів. Сам факт наявності кустарного рибальства аж ніяк не є ні атавізмом, ні анахронізмом — свіжі морепродукти, «риба дня» на столах Марселя і Рейк’явіка з’являється саме з трюмів невеликих приватних суденець. Анахронізм — це пристрій і функціонування цього сегмента в Сенегалі.

Але цей сектор страждає від цілого ряду вад. Це і відсутність у рибалок мінімальних соціальних гарантій, і вельми відносні безпека і комфорт рибальських пиріг, і низькі економічні показники цього промислу з урахуванням вартості палива, устаткування,  тощо. Істотно гальмує цей сектор і інший фактор. Частина економічної моделі кустарного рибальського промислу — особлива категорія перекупників виловленої риби у рибалок (так звані марьери), які попередньо фінансують промислові рейси. Так що зі спійманої рибалками риби мають дохід не тільки експортні компанії, але і особливий спекулятивний прошарок між фабрикою і рибалками.

Висновок. Єдині, хто залишаються зі збитками — це самі рибалки. І як би не захищали кустарні промисли з високий трибун, який би священний статус їм не відводили — економіка все розставляє на свої місця. Чинний механізм розподілу прибутків рано чи пізно задушить цю галузь. Ловити рибу стане не тільки невигідно, але навіть збитково.

А до того, поки це не стане зовсім збитково, рибалки будуть браконьєрити, ловити рибу заборонених сортів і розмірів, рибалити в місцях нересту і репродукції. Просто щоб не померти з голоду. Від цього риба буде поступово зникати, адже вона — поновлюваний ресурс, але лише при дотриманні певних правил. І вже потім хтось із рибалок, будучи людиною, знайомою з примітивним судноплавством, обов’язково направить свою пирогу до узбережжя Європи, попередньо завантаживши її під зав’язку іншими, такими ж зневірилими сенегальцями.

Правда, це вже зовсім інша історія.

Вирішити цю проблему можна, але лише у відкритому діалозі між усіма економічними операторами цього сегменту і за підтримки держави. Дій однієї держави, навіть з його адміністративними, економічними і фінансовими ресурсами, буде недостатньо. Комусь із гравців ринку доведеться поділитися, а комусь, можливо, і піти назавжди.

Нарешті, кустарне рибальство, навіть при створенні для нього всіх сприятливих умов, не в змозі задовольнити ні внутрішній попит, ні орієнтовані на експорт рибопереробні заводи. Постійно зростаючий дефіцит риби призведе як до соціальних хвилювань, так і до можливого колапсу всієї галузі. Усунути цей дефіцит допоможе тільки індустріальне рибальство — сукупність ліцензованих риболовних суден під сенегальським прапором, а також іноземних суден, що ведуть промисел за спеціальною угодою. Обидві ці категорії судів, точніше механізми отримання ними дозволів, завжди були причинами гучних скандалів.

Дозволи для іноземних суден завжди були причинами корупційних скандалів і доповнили набір компрометуючих матеріалів, які викликали народне обурення і в підсумку коштували президентського крісла соціалістам на чолі з Абду Діуфом (1981-2000), а потім і демократам на чолі з Абдулаєв Вадом (2000-2012) . Черговий та навряд чи останній скандал розвивається зараз навколо підписання Сенегалом рибальських дозволів для суден з ЄС. Особливо красномовний був сенегальський «Грінпіс», який звинуватив ЄС в нещирості: «Ви забираєте нашу рибу, але не хочете брати наших емігрантів». Інші обвинувачі традиційно нарікають на порожні столи сенегальців і рибальські артілі, що залишилися без вилову.

Видача ліцензій судам, що належать сенегальським компаніям — теж причина корупційних скандалів. У пресі активно мусується інформація про незаконну видачу ліцензій китайським судам, які попередньо були передані у власність сенегальськім компаніям. Основним обвинувачем виступає Саер Сек, президент ГАЙПЕС, асоціації рибопереробників і промисловиків Сенегалу. Аргументи все ті ж — населення яке забуло про рибу і виснажені рибалки-кустарі.

Яка ж ситуація насправді? При дотриманні правил рибальства всі перераховані вище категорії судів працюють практично в паралельних просторах. Промислове рибальство експлуатує зону, часто недоступну по відстанях, глибинах і періодах для кустарного рибальства. І, відповідно до типу ліцензії, вони можуть працювати в місцях, відкритих для пиріг. А іноземні судна, що працюють за спеціальними угодами, як правило, ведуть промисел міграційних сортів риб. Риб, що не мешкають постійно в сенегальській зоні, а проходять її в певну пору року на деякому віддаленні від берега. Можна сказати, що якщо в певний період ця риба не буде спіймана, то Сенегал її просто втрачає. Ключова фраза тут — дотримання правил рибальства. Держава і суспільство в змозі вирішити цю проблему комплексними заходами. Природно, комусь це не сподобається.

Видача ліцензій при використанні корупційних схем — явище, зрозуміло, потворне. Але, навіть отримуючи ліцензії нечесним шляхом, ці рибальські судна беруть на борт сенегальських моряків і вивантажують рибу в сенегальських портах руками сенегальських докерів, звідки вона потрапляє на місцеві рибні ринки або на фабрики, де вона обробляється сенегальськими руками, а гроші за неї повертаються в Сенегал . Так що вони цілком вбудовані в національну економіку.

Може, вони ловлять чужу рибу? Навряд чи. Рибальський флот Сенегалу досить нечисленний і, в масі своїй, застаріий. До речі, дбайливець за правду Саер Сек є за сумісництвом і співвласником найбільшої в Сенегалі промислової і переробної компанії, і конкуренти йому звісно не до чого. Особливо його флоту, що складається з 30-40 літніх судів.

Але головне навіть не це — в сенегальському риболовецькому законодавстві відсутнє поняття квоти, яку ліцензію отримало судно не пов’язане з обсягом вилову. Навіть в угоді з ЄС призначена виплата є скоріше вхідним квитком в зону, а не передоплаченим об’ємом до вилову. Колись таке було можливо, але зараз цей анахронізм серйозно загрожує всій галузі.

Для вирішення цієї проблеми необхідна прозорість процедур та механізмів отримання ліцензій судами, які вивантажують рибу на місцеві фабрики, а також обмеження кількості виданих ліцензій квотами на вилов. Це сучасний і повсюдно впроваджений механізм. До речі, і у найближчого сусіда і давнього економічного партнера Сенегалу — Марокко. Реалізувати це Сенегалу цілком під силу. Не складе проблем і розрахувати обсяги ресурсів. Звичайно, хтось напевно випаде з ринку, хтось втратить частину доходів. Але з’являться нові гравці, а хтось, навпаки, розбагатіє. Ті ж, хто працював професійно, зрозуміло, нікуди не дінуться. Що ж заважає уряду і суспільству реалізувати цей механізм? Імовірно йдеться про прямування за старим принципом «Не чіпай, поки працює». Ключове слово тут — «поки». Тим часом є маса негативних ознак, що сигналізують, що систему лихоманить. Будь-яка галузь — це живий механізм, що розвивається і прогресує за сприятливих умов, і деградуючих, аж до повного руйнування, за наявності постійних дисфункцій і патологій. Можливість вибору у Сенегалу, його народу і уряду, поки існує. Але вікно можливостей звужується, а соціальні і економічні наслідки бездіяльності можуть виявитися катастрофічними.